Мить — і натягнутий трос скидає з постаменту велетенських металевих солдатів, що височіли на Пагорбі Слави. Фігури падають вниз головами, від них відвалюються шматки. А потім будівельна техніка відтягує їх звідти, щоб повантажити у кузов і вивезти геть. Нещодавно з цього меморіалу, присвяченому Другій світовій війні, остаточно демонтували згадку про радянське минуле. Це останній такий архітектурно-скульптурний комплекс у місті, що підпадав під закон про декомунізацію — бронзові вояки простояли там майже 40 років.
Попри те, що демонтаж не всі мешканці міста сприйняли однозначно (все ж чимало родин втратили на тій війні своїх дідусів та бабусь), знятий метал пропонують віддати на благі цілі — на допомогу Збройним силам України. Тільки спочатку експерти з’ясують, наскільки ці скульптури містять цінні метали і що можна буде за них виручити.
Добре, барельєф відбили, фігур нема — а що далі? — цікавляться рівняни. Під зваленим монументом на пагорбі є порожнє приміщення. Раніше був задум створити у ньому своєрідний арт-простір або музей тоталітарного мистецтва. Його ініціатори планували зробити так, щоб старе залізяччя не просто слугувало атракціоном, а несло якусь ідею і змусило людей замислитися. Бо інакше його й справді краще просто здати на металобрухт.
Поки що ж відомо, що на тому місці, найімовірніше, з’являться… квіти. Бо ж парк Слави перебуває на балансі міського тресту зеленого господарства. Саме комунальників з їхньою технікою залучили до демонтажу. За словами керівника тресту Олександра Кравчука, під час цього процесу пошкодили газон та кущі. Тож доведеться потім відновлювати зелені насадження.
Віктор Шакирзян, в.о. міського голови Рівного:
— Уламки ми віддали у лабораторію. Хочемо здати на металобрухт. А за ті кошти, які отримає трест, хочемо придбати дрони і передати нашим військовим. Що стосується самої стіни — вона відновиться, буде орієнтовно у такому самому кольорі. Плануємо зробити там колись музей. Я думаю, цей музей буде уже після перемоги. Так само цей монумент відновимо, зробимо для наших героїв.
Микола Бендюк, краєзнавець, історик:
— Ці фігури надзвичайно важкі. Тоннаж такий, що жоден кран не міг їх зняти цивілізовано і кудись перенести під перевикористання на тому ж Пагорбі Слави. Тому й довелося піти таким шляхом. Те, що повалили і розбився цей монумент — така вже його доля. Тепер виконає іншу функцію, здасться на кольоровий метал і послужить воїнам. Зброя нам зараз більше потрібна, ніж радянський монумент.
Але те, що цей демонтаж відбувся — дуже добре. Якби ж державна політика ще з 90-х років була налаштована на декомунізацію… Ці монументи соцреалізму давно можна було би акуратно зняти і перенести в якийсь єдиний простір і далі думати, як його реалізовувати. Тому доводиться тепер діяти революційними методами, які є не зовсім вдалими. Але ми поступово забираємо з наших вулиць совкові елементи, спершу — з назв, тепер — візуально. І це правильно.
До слова, монумент на Пагорбі Слави відкрили ще 1985-го, але його до кінця так і не зробили. Мав бути цілий музейний комплекс, задіяний отой простір внизу, під стелою. Але тоді владі грошей забракло, тож його просто закрили.
У нас було декілька концепцій використання того простору під монументом, які ми пропонували міській владі. Одна з них — створити музей тоталітарного мистецтва. Наповнити новим сенсом всю ту зброю, танки, фрагменти тих скульптур. Оскільки в нас залишилося не так багато таких предметів, наступним етапом ми пропонували створення Центру сучасного мистецтва, подібного до цього музею. Щоби там сучасними методами показали різні варіанти нашої історії — і давнішої, і сучасної. Це був би не лише музей, але й арт-хаб, місце збору творчих особистостей, де вони могли би щось досліджувати і щось виставляти своє. Можна виховувати патріотизм — через мистецтво.
Справді, найкраще там було би створити мистецький хаб з виставковими площами і не прив’язуватися до чогось одного. Добре, коли експозиції міняють раз в рік, а виставки — хоча б раз на квартал. А якщо вже експозиція дорога, то хоча би раз на три роки. Бо якщо існуватиме довше, то застаріє і потік відвідувачів скоротиться, людям стане просто нецікаво.
Міська влада назустріч іде, але грошей — немає. Найперше, треба відремонтувати світло, і це мало би робити місто як балансоутримувач. Проводка пошкоджена в багатьох місцях. Тоді вже можна буде сушити саме приміщення, щоб позбутися сирості і накрити чимось, щоб більше не затікало донизу. Було би логічно передати його на баланс міському управлінню молоді та спорту, яке має функцію національно-патріотичного виховання. Під те уже можна було би закласти якісь програми, шукати гранти, залучати приватні кошти. Бо жоден донор не дасть грошей невідомо в чиє приміщення і невідомо для чого існуюче. Якби хтось перший зайшов туди з виставкою, то процес би запустився і поступово почало працювати.
Щодо того, що не всі рівняни схвалюють демонтаж. Зрозуміло, що є багато людей, чиї предки воювали у радянській армії. Вони до цього не дуже добре ставляться, бо їм довго вкладалося в голови про радянських воїнів-героїв. Але за незалежну українську державу воювала тільки одна армія — УПА, а радянська захищала СРСР. А як щодо людей, які зараз проживають на тимчасово окупованих територіях? Їх так само призиває російська армія і нині вони воюють з українською армією. За такою аналогією, їм теж доведеться ставити пам’ятники? Так само і з радянськими воїнами. Історію ми залишаємо для музеїв, а на вулицях має бути національно-патріотичне виховання.
Олена РАКС.
